Індустрія туризму і гостинності в Центральній та Східній Європі

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ТУРИСТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ В УМОВАХ ВІЙНИ

2025-05-06T08:39:00+03:00

У статті у фокусі уваги перебувають питання організації та реалізації політики розвитку туристичного комплексу країни. Актуалізується проблематика державної політики управління розвитком туристичних комплексів, як перспективної форми формування на території країни цілісного комплексу суб’єктів, що забезпечують основні і допоміжні функції туристичного обслуговування та задоволення потреб населення в туристичних і супутніх зі ними послугах. Метою статті є узагальнення проблематики та визначення імперативів розвитку туристичного комплексу країни в умовах війни. Доведено, що області Карпатського регіону України є територіями з високим рівнем туристичного потенціалу, а також гарними передумовами для функціонування й розвитку туристичного комплексу. Природно-ресурсний та історико-культурний потенціал областей регіону в поєднанні з вигідним географічним положенням слугує переконливим аргументом на користь висновку про існування прямих передумов для розвитку тут туристичного комплексу. Однак, попри наявні позитивні передумови, спершу пандемія COVID-19, а надалі повномасштабна війна послабили можливості для розвитку туризму регіону, зокрема призвели до масового відтоку населення за кордон, зниження рівня доходів та звуження, таким чином, місткості внутрішнього ринку, зокрема туризму, зменшення чисельності діючих турагентств, туроператорів, закладів тимчасового розміщування, погіршення стану об’єктів оздоровчого, лікувального та санаторно-курортного потенціалу. Показано, що з метою забезпечення вищого рівня керованості державної політики та перебігу процесів розвитку туризму слід ухвалити та реалізувати Стратегію розвитку туристичного комплексу Карпатського регіону України, метою якої є керований стратегічно вивірений розвиток туризму як комплексу, реалізація його потенціалу в економіці, зростанні якості життя населення областей регіону, Стратегічні цілі державної політики мають передбачати: формування й популяризацію спільного туристичного продукту; досягнення єдиної візії модернізації туристичного комплексу регіону; вплив на нарощення ресурсного потенціалу туристичного комплексу і регіону; внесок у реалізацію потенціалу соціально-економічного розвитку регіону; розумну диверсифікацію. Важливе значення має конвергенція положень стратегічного планування розвитку туристичного комплексу регіону з оперативними цілями стратегій регіонального поступу та програм розвитку туризму в областях регіону. Аргументовано, що планування та реалізація державної політики розвитку туристичного комплексу Карпатського регіону України має відбуватися на засадах відповідного організаційно-економічного механізму, який складається з управлінської підсистеми та взаємопов’язаних організаційного і економічного блоків, які містять заходи, що мають бути поетапно реалізованими.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ НЕБЕЗПЕКИ РОБОТИ ФАХІВЦІВ БАРНОЇ СПРАВИ У СУЧАСНИХ УМОВАХ

2025-05-06T08:38:57+03:00

Культура споживання багато в чому визначає пріоритетні напрямки економічного розвитку країни або регіону. Ця тенденція особливо актуальна для сектору обслуговування, а також дрібного та середнього бізнесу. Барний бізнес є доволі молодою нішею української економіки, яка активно розвивається, долаючи історичні упередження щодо маргінальності цих закладів громадського харчування. У даній роботі було розглянуто соціально-психологічні ризики, які виникають у працівників спеціалізованих барів та ресторанів. Метою представленого дослідження став аналіз потенційних загроз виникнення соціально-психологічних небезпек у роботі працівників спеціалізованих барів, а також пошук можливих шляхів подолання та попередження стресових ситуацій з метою підтримання ресурсності персоналу спеціалізованих барів. Працівники барів та ресторанів працюють в системі взаємовідносин «людина-людина», яка потребує значних психо-емоційних затрат – так звана емоційна праця, яку працівники барів називають однією з найскладніших в їх роботі. Також значною небезпекою працівники барів називають сексуалізацію їх роботи, що значно підвищує стресовість та прискорює професійне вигорання працівників. Задоволеність роботою багато в чому визначається співвідношенням професійного та корпоративного стресу до надбань, які забезпечує робота. Система координат «людина-людина» є непередбачуваною, а тому має підвищену стресовість, що негативно корелює з ресурсністю персоналу та задоволеністю працівників роботою. Стрес є невід’ємною складовою соціономічних професій, але він може контролюватись у бік зниження впровадженням ефективного продуманого менеджменту (розробкою активних протоколів подолання конфліктних або непередбачуваних ситуацій) та проведенням освітньо-навчальних тренінгів для персоналу для формування психологічної стресостійкості працівника, в першу чергу, на робочому місці. Здорова корпоративна атмосфера, вдалий маркетинг та адміністративне керування на всіх рівнях, уважність до потреб та знань працівників дозволяє створити ефективний механізм успішного спеціалізованого барного закладу, що може перетворитись з економічної ніші на національний бренд.

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ

2025-05-06T08:38:54+03:00

У статті досліджено теоретичні аспекти системи управління якістю туристичних послуг. Авторами опрацьовано теоретичні дослідження у даній галузі і доведено, що незважаючи на значний інтерес до оцінки якості туристичних послуг, в сучасній літературі бракує комплексного розуміння якості та її зв'язку з новими практиками управління у сфері управління якістю. Зазначено, що якість туристичних послуг є одним із найважливіших факторів конкурентоспроможності та сталого розвитку туристичної індустрії. В ході дослідження розглянуто ключові моделі та стандарти управління якістю, що застосовуються на міжнародному, європейському та національному рівнях, а також їхню роль у підвищенні рівня задоволеності споживачів та забезпеченні сталого розвитку туризму. Особливу увагу приділено аналізу міжнародних стандартів, таких як ISO 9001, ISO 14001, ISO 18513, а також європейських сертифікаційних систем, зокрема Blue Flag, EFQM, Hotelstars Union та інших. Окремо розглянуто методи оцінки якості туристичних послуг, зокрема SERVQUAL, SERVPERF, HOLSAT, AIRQUAL, що дозволяють вимірювати рівень сприйняття та задоволеності туристів. Визначено ключові відмінності між системами оцінки якості та методами її аналізу, що забезпечують комплексний підхід до покращення стандартів обслуговування. Досліджено національні системи управління якістю туристичних послуг, зокрема стандарти ДСТУ, а також практики їх впровадження в Україні. Висвітлено роль державних і громадських організацій у процесі сертифікації та оцінки туристичних послуг. Зроблено акцент на необхідності впровадження інноваційних технологій, таких як штучний інтелект, віртуальна реальність та автоматизовані системи аналізу відгуків, що сприяють підвищенню рівня якості обслуговування. У висновках зазначено, що ефективне управління якістю туристичних послуг потребує комплексного підходу, який поєднує стандартизацію, технологічні інновації та орієнтацію на потреби споживачів. Подальші дослідження рекомендується спрямувати на адаптацію та вдосконалення національних систем сертифікації туристичних послуг із урахуванням міжнародного досвіду та вимог сталого розвитку.

ТУРИСТИЧНА ІНФРАСТРУКТУРА – ДРАЙВЕР ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ТА ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ

2025-05-06T08:38:50+03:00

Стаття узагальнює методологічні підходи до дослідження туристичної інфраструктури, визначає її основні та додаткові складові, а також формулює її дефініцію, попередньо встановивши функціональні особливості, властивості та складові елементи. Проаналізовано фактори, що впливають на розвиток туристичної інфраструктури, зокрема ті, що зумовлені необхідністю забезпечення якісних послуг, а також чинники, пов’язані з рівнем купівельної спроможності споживачів. Досліджено опосередкований вплив туристичної інфраструктури на розвиток туристичної галузі, зокрема її вплив на структуру та склад туристичних ресурсів, рівень життя населення та його доходи, безпеку подорожей, а також на політичні, законодавчі й нормативні зміни. Одним із ключових викликів розвитку туристичної інфраструктури є необхідність значних капіталовкладень, які не забезпечують швидкої окупності інвестицій. Це ускладнює пошук джерел фінансування, особливо у випадках відновлення або реконструкції туристичних об'єктів. Водночас рівень інфраструктурного забезпечення визначає доступність туристичних локацій, транспортну мобільність, якість комунікацій і сервісного обслуговування, що безпосередньо впливає на туристичні потоки. Оцінено рівень інвестицій у туристичну інфраструктуру в довоєнний період та обґрунтовано можливі джерела її фінансування у воєнний та післявоєнний час. Туристична інфраструктура є невід'ємною складовою сталого розвитку туристичної галузі, формуючи основу для її економічного зростання, підвищення інвестиційної привабливості та забезпечення довгострокового розвитку туристичних регіонів. Розвиток туристичної інфраструктури має бути збалансованим і відповідати особливостям туристичних ресурсів конкретного регіону. Важливим аспектом є стратегічне планування, що передбачає створення сучасних транспортних вузлів, цифрових систем бронювання, комунікаційних технологій, а також розвиток супутніх послуг, зокрема фінансової підтримки, логістики та роздрібної торгівлі, що дозволяє забезпечити інтеграцію всіх елементів інфраструктури в єдину систему, що сприяє підвищенню ефективності та конкурентоспроможності туристичної галузі.

ОСОБЛИВОСТІ ВНУТРІШНЬОЇ ТА ЗОВНІШНЬОЇ КОМУНІКАЦІЇ В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ЗЕЛЕНОГО ТУРИЗМУ

2025-05-06T08:38:45+03:00

У статті розглянуто комплексне питання впливу внутрішньої та зовнішньої комунікації на розвиток зеленого туризму як сфери, що забезпечує збереження природних ресурсів, культурної спадщини та сталий соціально-економічний розвиток регіонів. Актуальність теми зумовлена зростаючим попитом на екологічно дружні види відпочинку та пошуком автентичних туристичних продуктів, які високо цінуються як на внутрішньому, так і на міжнародному ринках. Внутрішня комунікація трактується як процес узгодження інтересів і дій між місцевими громадами, власниками туристичних об’єктів, фермерами та органами влади, що є запорукою створення єдиної стратегії пропонування туристичних послуг. Зовнішня комунікація, натомість, фокусується на формуванні привабливого іміджу дестинації у мас-медіа та просуванні інформації про переваги зеленого туризму серед цільової аудиторії, включно з міжнародними туристами. У статті також виокремлено сутнісні особливості роботи комунікацій у контексті зеленого туризму, серед яких взаємозв’язок громад і туристичних операторів, координація діяльності та уніфікація стандартів, формування бренду території й мотивація місцевого населення. Окрема увага приділена таким формам комунікації, як внутрішні збори, інформаційні бюлетені, прес-релізи, публічні презентації та активна взаємодія в соціальних мережах. Усе це сприяє ефективному поширенню інформації, залученню нових туристів і партнерів, а також створенню позитивного іміджу регіонів, які прагнуть підвищити свою конкурентоспроможність на ринку сталих видів туризму. Основний внесок дослідження полягає у висвітленні теоретичних і практичних засад комунікаційного забезпечення зеленого туризму, що є важливим інструментом покращення соціально-економічної ситуації в сільських і гірських районах. Результати роботи дають підстави стверджувати, що цілеспрямована комунікаційна політика здатна не лише забезпечити сталий розвиток туристичної сфери, але й сприяти збереженню культурної спадщини й біологічного різноманіття відповідних територій.

ВПРОВАДЖЕННЯ ПРІОРИТЕТІВ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ У ПОСТВОЄННИЙ ПЕРІОД

2025-05-06T08:38:43+03:00

В статті викладено думку, що перехід на досягнення пріоритетів екологізації землекористування сьогодні має величезну вагу. Тому наукового обґрунтування та узагальнення потребують аспекти екологізації землекористування у післявоєнний період, що і зумовило вибір теми дослідження. У дослідженні вказано найбільш негативні наслідки, що спричинені війною, а саме забруднення сміттям (рештками бойових засобів), значна кількість відходів від виробництва та споживання, руйнація електромереж, хімічне забруднення, масова вирубка (знищення) лісів (лісосмуг), пожежі, наземні міни, касетні боєприпаси, інші вибухонебезпечні предмети, порушення ланцюгів виробництва та постачання сільськогосподарської продукції, масове руйнування об’єктів інфраструктури. Висвітлено можливі заходи, що сприяють зменшенню негативного впливу на довкілля та економіку, такі як залучення виробників товарів до збору на переробку їх упаковки (збір та утилізація), безпечне поводження з відходами, перехід енергетики на більш стійкі види генерації електроенергії, ведення екологічного виробництва, вчасне знезаражування осередків хімічного забруднення, збереження природних лісів та лісосмуг, переробка лісосировини та використання лісових відходів, розвиток місцевих ланцюгів постачання, ресурсоощадність виробництва, залучення донорських та спонсорських коштів, стале використання відходів. Запропоновано до впровадження такі пріоритети екологізації землекористування як створення технічних засобів та прийняття технологічних рішень, здатних сприяти розвитку екологічних виробничих систем; наявність грантової та кредитної підтримка зовнішніх сторін; використання у роботі ресурсоощадних технологій; розвиток ринку використання біогенерованих ресурсів; відновлення ресурсів за рахунок доступних технологій; підвищення еколого-економічної ефективності виробництва; залучення джерел фінансування від закордонних та іноземних інвестицій; перехід до концепції збалансованого розвитку; екологізація процесів виробництва та споживання. Їх дотримання дозволить у поствоєнний період досягти сталого землекористування, формуючи при цьому екологічну свідомість землевласників та землекористувачів.

ІННОВАЦІЙНА ПАРАДИГМА УПРАВЛІННЯ СТАЛИМ РОЗВИТКОМ ТУРИЗМУ НА ПРИРОДООХОРОННИХ ТЕРИТОРІЯХ

2025-05-06T08:38:39+03:00

У статті досліджено формування конкурентоспроможної соціально-економічної системи туризму на природоохоронних територіях із застосуванням інноваційних підходів до управління. Важливим аспектом трансформації управлінської моделі є швидкий розвиток інформаційних технологій, що створює умови для ефективного впровадження нових напрямів менеджменту. Підвищення компетентності управлінського персоналу через освітні програми з екологічного управління, цифрової трансформації та міжнародних стандартів якості сприяє сталому розвиткові туризму, де інтереси місцевих громад і туристів гармонізуються зі збереженням природних ресурсів. Функціонування туристичних підприємств у межах природоохоронних зон характеризується складністю взаємодії із зовнішнім середовищем та високими ризиками, пов’язаними зі змінами форм власності чи організаційно-правового статусу територій. Це вимагає управлінської гнучкості, здатності до швидкого коригування стратегій розвитку, а також удосконалення організаційно-виробничих механізмів для підтримання конкурентного статусу. Запропонована модель управління базується на засадничих положеннях системної парадигми, що інтегрує внутрішні й зовнішні зв’язки для досягнення соціально-економічних результатів. Інноваційна парадигма управління туризмом розглядається як дороговказ для вирішення концептуальних питань, зокрема щодо управління зовнішніми зв’язками, організаційною поведінкою та господарськими процесами. Це забезпечує життєздатність і сталий розвиток туристичних підприємств у мінливих умовах ринку, сприяючи еволюції туризму від масового до екологічно стійкого. Окрема увага приділена необхідності залучення місцевих громад до управлінських процесів через механізми громадських обговорень та слухань. Це сприяє легітимізації використання природних ресурсів, гармонізації інтересів бізнесу і громад, а також формуванню нових інтегрованих туристичних продуктів. Успішна реалізація ідей сталого розвитку потребує партнерської співпраці між туристичними підприємствами, органами влади та місцевими жителями, що створює підґрунтя для довгострокового розвитку туризму на природоохоронних територіях України.

СТИМУЛЮВАННЯ РЕКРЕАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЯК ФАКТОРУ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТІЙКОСТІ СУБ’ЄКТІВ ТУРИЗМУ В У МОВАХ ВІЙНИ

2025-05-06T08:40:04+03:00

Предметом дослідження стали процеси формування й реалізації публічно-приватної політики розвитку рекреаційної діяльності вітчизняних туристичних підприємств. Показано проблемні аспекти функціонування і розвитку суб’єктів туризму в Україні в умовах повномасштабної війни, які призвели до зростання ризиків переміщень і відпочинку, втрати в’їзного туризму, зниження купівельної спроможності населення, відповідно, звуження внутрішнього ринку і зниження рівня попиту на туристичні послуги. Аргументовано, що в таких умовах дієвим інструментом збереження стійкості суб’єктів господарювання є диверсифікація їх економічної та маркетингової діяльності. Одним із векторів відповідної диверсифікації визначено розвиток екскурсійної діяльності підприємств як сфери, де вільний час туриста / споживача послуг / відпочивальника використовується з метою відпочинку, лікування, оздоровлення, культурного збагачення тощо. Метою дослідження визначено обґрунтування інструментів державної та приватної політики стимулювання рекреаційної діяльності як фактору диверсифікації і посилення фінансово-економічної стійкості вітчизняних суб’єктів туризму в умовах війни. Обґрунтовано, що у відповідних цілях і державі, і топ-менеджменту суб’єктів господарювання слід реалізувати низку проактивних заходів. З позиції бізнесу це ініціювання окремого напряму формування туристичних послуг, пов’язаних із рекреаційною діяльністю, а також здійснення заходів маркетингового характеру, спрямованих на їх промоцію. З позиції профільних органів державного управління слід забезпечити покращення організаційної та мотиваційної компонент бізнесу для започаткування й активізації діяльності в сфері рекреації. Блок першого інструментарію передбачає організаційно-інституційну підтримку й допомогу суб’єктам туристичного бізнесу, що готові відкривати нові об’єкти / напрями, які передбачають надання послуг із рекреації. Блок другого інструментарію – це заходи економічного характеру, що сприятимуть приватним інвестиціям у такого типу проєкти, а також покращенню економічних можливостей усіх видів і типів засобів розміщення, а також приватних садиб у частині створення нових потужностей із надання послуг рекреації.

СИСТЕМИ АВТОМАТИЗАЦІЇ РЕСТОРАННОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ ТА ЇХНІ МАРКЕТИНГОВІ МОЖЛИВОСТІ

2025-05-06T08:38:34+03:00

У статті розглянуто особливості систем автоматизації ресторанного бізнесу в Україні. Для досягнення мети дослідження було використано загальнонаукові методи: порівняльний, пошуковий, аналізу та синтезу. Публікація містить інформацію про наявні на ринку інформаційні системи, які сприяють автоматизації ресторанного бізнесу, зокрема, закцентовано саме на маркетингових функціях програмного забезпечення. Основними проблемами у сфері використання ресторанними підприємствами систем автоматизації є: недоступність окремих іноземних програм, використання російського програмного забезпечення. Позитивним моментом є розвиток та поширення для ресторанного бізнесу програмного забезпечення від національного виробника. Проведений порівняльний аналіз популярних систем автоматиації, а саме «Poster» та «Servio» засвідчив, що основними маркетинговими функціями програм є: - ведення клієнської бази (клієнтів з доставки, корпоративних, постійних відвідувачів); - встановлення системи лояльності та її автоматизація; - можливості групування клієнтів для диференціації системи знижок; - виділення товарів винятків, на які не поширюєтся система знижок, якщо такі є; - автоматизація акційних програм; - налаштування розсилок. Розширили можливості реалізації маркетингових завдань окремі цифрові платформи, зокрема сервіси системи «Choice». Ключовими його функціями є доступ до створення зручного електроннго меню чи сайту за певними шаблонами, можливість управління агрегаторами («Glovo», «Bolt Food», сайт доставки та самовиносу, онлайн-меню з замовленням до столу) та ін. Допоміжні платформи для цифровізації ресторанного бізнесу та забезпечення маркетингових функцій реалізував «Monobank», який також дає можливість розробки електронного меню за шаблоном. Напрацювання цієї статті мають перспективи бути використаними при підготовці навчальних матеріалів для фахівців спеціальності «Готельно-ресторанної справа». Також, розроблений порівняльний аналіз програм та висновки актуальні для організаційно-управлінських та комунікаційних відділів підприємств ресторанного бізнесу.

ЛОКАЛЬНА КУХНЯ ЯК ГАСТРОНОМІЧНИЙ БРЕНД ТУРИСТИЧНИХ ДЕСТИНАЦІЙ

2025-05-06T08:38:31+03:00

У статті на основі аналізу наукової літератури та публікацій фахівців-практиків розкрито зміст локальної кухні, визначено чинники, що зумовлюють її формування та розвиток. Так, зазначено, що відмінною рисою локальної кухні є те, що вона відображає специфіку конкретного регіону з урахуванням його кліматичних умов, ресурсів та культурної спадщини. Відповідно, популяризуючи місцеву кухню, важливо не лише використовувати місцеві продукти та дотримуватись рецептури, але й глибоко знати історію походження продуктів та страв. Констатуючи зростання попиту на місцеву кухню у теперішній нам час, обґрунтовано виникнення та розвиток зазначеної тенденції. Доведено, що популярність місцевої кухні базується на глибокому бажанні людей відчути зв’язок із місцем, де вони проживають чи перебувають у певний конкретний момент, а також насолодитися автентичними смаками регіону. У випадку з Україною зростання попиту на місцеву кухню також суттєво зумовлене повномасштабною війною росії проти нашої держави. Так, російсько-українська війна стала одним із чинників, який зумовив зростання інтересу українців до своєї історії та культури, невід’ємною частиною яких є кухня. Без перебільшення, споживати локальне стало модно. Акцентовано увагу на продуктах із географічними зазначеннями (таких в Україні наразі нараховується 48), стравах та інгредієнтах, включених до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України (наразі серед 93 позиції страви та напої представлені двома десятками позицій) та регіональних списків елементів нематеріальної культурної спадщини, а також діяльності закладів ресторанного господарства, які спеціалізуються на локальній кухні в містах України. Наразі найбільше таких закладів працюють у Львові, Києві, Одесі, по декілька – у Хмельницькому та Вінниці. Визначено місце локальної кухні у формуванні бренду туристичних дестинацій та їх популяризації. З урахуванням публікацій попередників сформульовано перспективи зростання ролі локальної кухні в просуванні бренду дестинацій на національному та міжнародному туристичному ринку.