ПІДХОДИ ДО ІНТЕРПРЕТАЦІЇ СПІВВІДНОШЕННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ НАУКИ ТА КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Анотація

У статті обгрунтовано, що інтерпретація співвідношення кримінально-правової науки та кримінального законодавства «юридичною догматикою» принижує роль юристів-практиків як буквоїдів-догматиків й збіднює образ сучасної постнекласичної юридичної науки. Доведено, що автори, які стоять на позитивістських позиціях намагаються осмислити зв’язки права з моральними цінностями, відповідальністю тощо. З’ясовано, що проблема, яка розглядається, передбачає вирішення низки теоретичних так і практично-прикладного значення питань, зокрема (виокремлення джерел, до яких варто звертатися для визначення злочинних проявів та його наслідків, межі тлумачення закону, можливість визнання закону неправовим, що варто зробити, щоб кримінальне законодавство не було гальмом динамічного суспільного розвитку) тощо. Можна констатувати, що підходи до інтерпретації співвідношення кримінально-правової науки та кримінального законодавства не стали предметом уваги фахівців. Обгрунтовано, що найбільше долучилися до питання нетотожності вказаних понять: а) судова практика ЄС з прав людини; б) адаптація національного законодавства до законодавства ЄС тобто наближення до єдиних норм і стандартів із законодавством європейських країн; в) дослідження у сфері порівняльного правознавства, де чітко простежується розрізнення права і законодавства. Зазначено, що у сучасних публікаціях зазначені поняття зазвичай ототожнюються, автори й далі характеризуючи кримінальне законодавство, вказують на його акти та специфічні ознаки. Доведено, що юснатуралістична концепція грунтується на положеннях, ідеї якої мають давню історію, до її представників слід віднести (Сократа, Платона, Аристотеля та інших мислителів Стародавньої Греції та Риму. Природне право розглядалося як «вищий закон» закладених у ньому моральних складових, зокрема: свободи, справедливості, рівності. З цієї точки зору право є змістом людського життя відповідно до стану та розвитку соціуму. Наведені позиції – з одного боку ототожнення кримінального права і закону, з другого – їх протиставлення є крайніми і кожна з них відображає лише частину взаємовідносин цих двох понять та суспільних явищ. Цілком закономірно, що вирішення цієї проблеми передбачає звернення до філософських категорій. Внутрішня форма визначається, як побудова або спосіб взаємозв’язку елементів явища. Обгрунтовується, що існує діалектична суперечність між формою і змістом, яка може бути змінена удосконаленням законодавства так і зміною уявлень суспільства про добро і зло, про суворість репресій, які допустимо застосовувати до злочинців тощо. Підходи до інтерпретації співвідношення кримінального права і кримінального закону слід розглядати і під кутом аналізу таких співвідносних філософських категорій як «сутність – явище», «причина – наслідок» «необхідність – випадковість», «можливість – дійсність», «одиночне – загальне», «частина – ціле». Виходячи з цього, кримінальне право – відображає внутрішню сутність явищ і процесів, які існують в сфері протидії злочинам, єдність усіх їх властивостей і зв`язків, а кримінальне законодавство є явищем, доступним безпосередньому сприйняттю і аналізу.