Вісник ЛТЕУ. Юридичні науки

ПРЕЗУМПЦІЯ НЕВИНУВАТОСТІ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ

2026-01-30T14:29:55+02:00

Стаття присвячена дослідженню окремих питань принципу презумпції невинуватості в контексті національного та міжнародного права. Відзначається, що презумпція невинуватості є надважливим механізмом захисту прав людини від зловживань у кримінальному процесі та виступає основоположним елементом сучасної юридичної системи. Автор підкреслює про наявність непоодиноких випадків, коли у посадових осіб, та й громадськості загалом, без належних на те матеріальних і процесуальних підстав, наперед (до моменту постановлення обвинувального вироку судом) сформована думка про винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що безсумнівно, суперечить положенням чинного законодавства. Робота містить огляд наукових джерел, що демонструє складність та багатогранність питання презумпції невинуватості у міжнародному та національному праві. Порушення презумпції невинуватості, відступ від її положень надають дослідженню обставин справи обвинувального характеру, що віддаляє від знаходження істини. Засудження невинної особи заподіює більшу шкоду авторитету правової системи, державі й суспільству загалом, ніж низький рівень розкриття кримінальних правопорушень. Констатовано, що дослідження окресленого питання завжди залишатиметься актуальним та привертатиме увагу як теоретиків, так і практиків з огляду на те, що розглядуваний принцип є базовою демократичною засадою кримінального судочинства, а відтак потребує системного аналізу з урахуванням положень національного законодавства, норм міжнародного права та практики їх застосування. Окрім того, не слід заперечувати про наявність цілої низки проблем, пов’язаних із забезпеченням практичної реалізації вказаного принципу. На основі проведеного аналізу вказується, що значення презумпції невинуватості важко переоцінити, оскільки від неї залежать теоретичні положення й практичні рекомендації з основоположних питань правосуддя: роль суду у правовій державі, встановлення істини у кримінальних справах, співвідношення досудового й судового слідства, забезпечення обвинуваченому права на захист, способи реабілітації незаконно засуджених.

НОРМАТИВНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДРОЗДІЛІВ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ ЯК СКЛАДОВОЇ СИСТЕМИ ОРГАНІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

2026-01-30T14:30:44+02:00

Актуальність дослідження зумовлена зростанням загроз національній безпеці України, зокрема воєнною агресією, надзвичайними ситуаціями техногенного й природного характеру, гібридними та кібернетичними викликами, що об’єктивно підвищує роль цивільного захисту в системі забезпечення безпеки держави. Підрозділи цивільного захисту виступають ключовою ланкою механізму захисту населення, територій і об’єктів критичної інфраструктури, а ефективність їх діяльності безпосередньо залежить від рівня нормативно-правового забезпечення, узгодженості повноважень та дієвості адміністративно-правових механізмів. Мета статті полягає у комплексному аналізі нормативно-правових засад діяльності підрозділів цивільного захисту як складової системи органів національної безпеки та визначенні основних напрямів удосконалення законодавства у цій сфері. У роботі здійснено систематизацію чинних нормативно-правових актів, що регулюють сферу цивільного захисту, проаналізовано адміністративно-правові механізми управління та міжвідомчої взаємодії, досліджено організаційні засади функціонування підрозділів цивільного захисту на державному, регіональному і місцевому рівнях, а також розглянуто міжнародні стандарти та зарубіжний досвід. Основні результати дослідження полягають у визначенні ключових нормативних засад діяльності підрозділів цивільного захисту, виявленні фрагментарності та дублювання правових норм, недостатньої стандартизації процедур, проблем координації та цифровізації управління, а також у формулюванні пропозицій щодо кодифікації законодавства, уніфікації термінології, посилення міжвідомчої взаємодії та підвищення рівня підготовки персоналу і населення до дій у надзвичайних ситуаціях. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробкою комплексної моделі нормативного забезпечення цивільного захисту в умовах воєнного та надзвичайного стану, гармонізацією національного законодавства з міжнародними стандартами, впровадженням інтегрованих цифрових платформ управління та електронних реєстрів у сфері цивільного захисту.

ПІДХОДИ ДО ІНТЕРПРЕТАЦІЇ СПІВВІДНОШЕННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ НАУКИ ТА КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

2026-01-30T14:30:44+02:00

У статті обгрунтовано, що інтерпретація співвідношення кримінально-правової науки та кримінального законодавства «юридичною догматикою» принижує роль юристів-практиків як буквоїдів-догматиків й збіднює образ сучасної постнекласичної юридичної науки. Доведено, що автори, які стоять на позитивістських позиціях намагаються осмислити зв’язки права з моральними цінностями, відповідальністю тощо. З’ясовано, що проблема, яка розглядається, передбачає вирішення низки теоретичних так і практично-прикладного значення питань, зокрема (виокремлення джерел, до яких варто звертатися для визначення злочинних проявів та його наслідків, межі тлумачення закону, можливість визнання закону неправовим, що варто зробити, щоб кримінальне законодавство не було гальмом динамічного суспільного розвитку) тощо. Можна констатувати, що підходи до інтерпретації співвідношення кримінально-правової науки та кримінального законодавства не стали предметом уваги фахівців. Обгрунтовано, що найбільше долучилися до питання нетотожності вказаних понять: а) судова практика ЄС з прав людини; б) адаптація національного законодавства до законодавства ЄС тобто наближення до єдиних норм і стандартів із законодавством європейських країн; в) дослідження у сфері порівняльного правознавства, де чітко простежується розрізнення права і законодавства. Зазначено, що у сучасних публікаціях зазначені поняття зазвичай ототожнюються, автори й далі характеризуючи кримінальне законодавство, вказують на його акти та специфічні ознаки. Доведено, що юснатуралістична концепція грунтується на положеннях, ідеї якої мають давню історію, до її представників слід віднести (Сократа, Платона, Аристотеля та інших мислителів Стародавньої Греції та Риму. Природне право розглядалося як «вищий закон» закладених у ньому моральних складових, зокрема: свободи, справедливості, рівності. З цієї точки зору право є змістом людського життя відповідно до стану та розвитку соціуму. Наведені позиції – з одного боку ототожнення кримінального права і закону, з другого – їх протиставлення є крайніми і кожна з них відображає лише частину взаємовідносин цих двох понять та суспільних явищ. Цілком закономірно, що вирішення цієї проблеми передбачає звернення до філософських категорій. Внутрішня форма визначається, як побудова або спосіб взаємозв’язку елементів явища. Обгрунтовується, що існує діалектична суперечність між формою і змістом, яка може бути змінена удосконаленням законодавства так і зміною уявлень суспільства про добро і зло, про суворість репресій, які допустимо застосовувати до злочинців тощо. Підходи до інтерпретації співвідношення кримінального права і кримінального закону слід розглядати і під кутом аналізу таких співвідносних філософських категорій як «сутність – явище», «причина – наслідок» «необхідність – випадковість», «можливість – дійсність», «одиночне – загальне», «частина – ціле». Виходячи з цього, кримінальне право – відображає внутрішню сутність явищ і процесів, які існують в сфері протидії злочинам, єдність усіх їх властивостей і зв`язків, а кримінальне законодавство є явищем, доступним безпосередньому сприйняттю і аналізу.

НЕЗАКОННЕ ВИКОРИСТАННЯ З МЕТОЮ ОТРИМАННЯ ПРИБУТКУ ГУМАНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ, БЛАГОДІЙНИХ ПОЖЕРТВ АБО БЕЗОПЛАТНОЇ ДОПОМОГИ: ОГЛЯД ЗАКОНОДАВЧИХ ФОРМУЛЮВАНЬ

2026-01-30T14:30:44+02:00

Стаття присвячена огляду законодавчих формулювань щодо незаконного використання з метою отримання прибутку гуманітарної допомоги, благодійних пожертв або безоплатної допомоги. Констатовано, що норма про незаконне використання гуманітарної допомоги є бланкетною, що зумовлює необхідність звернутись до регулятивного законодавства. До появи норми про незаконне використання гуманітарної допомоги такі дії отримували кримінально-правову оцінку за іншими статтями КК України, оскільки відповідні кримінально-протиправні діяння на законодавчому рівні вже криміналізовані в інших складах кримінальних правопорушень. З огляду на це, можна стверджувати, що законодавець, ставлячи за мету криміналізувати відповідальність за незаконне використання гуманітарної допомоги, фактично здійснив диференціацію кримінальної відповідальності. Розміщення норми про незаконне використання з метою отримання прибутку гуманітарної допомоги, благодійних пожертв або безоплатної допомоги серед кримінальних правопорушень у сфері господарської діяльності базується на суб’єктивному баченні законотворця, яке не завжди можна вважати логічним та послідовним. Незаконне використання гуманітарної допомоги може охоплюватись як системою кримінальних правопорушень проти власності (Розділ VI), так і кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг (зважаючи на спеціальний статус суб’єкта (ч. 2, 3 ст. 201-2) (Розділ XVII). Ознака мети отримання прибутку, незважаючи на її різностороннє тлумачення, дозволяє правозастосовним органам кваліфікувати дії суб’єкта як незаконне використання гуманітарної допомоги. Поява у КК України ст. 201-1 «Незаконне використання з метою отримання прибутку гуманітарної допомоги, благодійних пожертв або безоплатної допомоги» створює невиправдану конкуренцію кримінально-правових норм та викликає більше питань, а ніж відповідей, що зумовлює потребу у її виключенні.

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗЛОЧИНИ СЕКСУАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ ПІД ЧАС ВІЙНИ В УКРАЇНІ: НАЦІОНАЛЬНИЙ ТА МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ ВИМІР

2026-01-30T14:30:47+02:00

У статті досліджується питання кримінальної відповідальності за злочини сексуального характеру, що вчиняються під час збройної агресії проти України, у національно-правовому та міжнародному вимірах, з урахуванням сучасної практики міжнародних трибуналів та Міжнародного кримінального суду, окремих аспектів її застосування в українському контексті. Проблематика злочинів сексуального характеру під час війни залишається однією з найбільш чутливих та складних для правозастосування, що обумовлює важливість розкриття теоретичних, практичних та нормативних аспектів сексуального насильства. Хоч українська правова система і зазнала істотних змін у сфері кримінально-правового захисту статевої свободи та статевої недоторканності, проте виклики, пов’язані з воєнним часом, масштаб та характер таких злочинів потребують наукової переоцінки, порівняльного аналізу та вдосконалення відповідальності за сексуальне насильство з метою оптимальної адаптації національного законодавства в цій сфері до міжнародних стандартів. Особливу увагу приділено аналізу природи сексуального насильства як методу ведення війни, інструменту терору населення та способу придушення опору. Розглянуто норми Кримінального кодексу України, що передбачають відповідальність за сексуальне насильство в мирний час, а також у контексті воєнного конфлікту. На основі огляду практики міжнародних трибуналів проаналізовано та обґрунтовано підходи щодо кваліфікації сексуального насильства як воєнного злочину, злочину проти людяності та акту геноциду. Обґрунтовано необхідність гармонізації українського кримінального законодавства із сучасними міжнародними стандартами переслідування сексуального насильства під час війни; запропоновано напрямки удосконалення КК України в цій сфері.

ПІДСТАВИ НЕДІЙСНОСТІ ШЛЮБУ

2026-01-30T14:30:49+02:00

У статті аналізуються встановлені законом підстави недійсності шлюбу. Зазначається, що шлюб не має ознак правочину, відповідно положення цивільного законодавства про недійсність правочину не поширюються на шлюб. Вказується, що недійсним шлюб може визнаватися за рішенням державних органів, таких як орган державної реєстрації актів цивільного стану та судом. Згідно зі ст. 39 Сімейного кодексу України орган державної реєстрації актів цивільного стану припиняє (визнає недійсною) дію актового запису про шлюб, а згідно з ст. 40 та 41 цього Кодексу запис про шлюб у органі державної реєстрації актів цивільного стану скасовується за рішенням суду. Аналізуються визначені законом підстави недійсності шлюбу, а саме: недосягнення шлюбного віку, відсутність добровільності вступу у шлюб, перебування у іншому зареєстрованому шлюбі, шлюб, укладений між особами, які не можуть перебувати у шлюбі між собою. Визначено, які шлюби та при яких обставинах при наявності підстав недійсності можуть бути відновлені, визнані дійсними органом державної реєстрації актів цивільного стану та судом. Це стосується шлюбу зареєстрованого з особою, яка перебуває у іншому зареєстрованому шлюбі, шлюбу, зареєстрованого без вільної згоди жінки або чоловіка, у разі фіктивності шлюбу, шлюбу між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною з порушенням вимог, встановлених ч. 5 ст. 26 СК України, шлюбу між двоюрідними братом та сестрою, між тіткою, дядьком та племінником, племінницею, шлюбу з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб. Недійсним може визнаватися шлюб, який був розірваний органом державної реєстрації актом цивільного стану або судом, а також коли припинення шлюбу відбулося внаслідок смерті дружини або чоловіка. Позов про визнання недійсним шлюбу, який розірваний за рішенням суду, може бути пред’явлено після скасування рішення суду про розірвання шлюбу.